Український рушничок

Мета: закріпити знання дітей про український рушник, про те, що це предмет національного побуту, оберіг. Вчити дітей описувати узори та малюнки на рушниках. Удосконалювати вміння дітей застосовувати різні прийоми для розмальовування паперових рушничків. Виховувати інтерес до вишивки. Спонукати дітей розуміти духовні цінності свого народу.

Хід заняття:

Психогімнастика

Квітка

(дітки давайте намить станемо  «квітами».)

Наші червоні квіточки

Розпускають пелюстки.

Вітер  трохи  дихав,

Пелюстки колихав.

Наші  червоні  квіточки

Затуляють  пелюстки.

Тихо  засинають,

Голівками хитають.

             Доброго ранку,сонце привітне!

             Доброго ранку,небо блакитне!

- Діти, сьогодні ми завітали до світлиці.

- Чи гарно у нашій світлиці?

- Колись світлицею називали найгарнішу кімнату в хаті. Жінки-українки з давніх давен любили чепурити свої хати. Було чисто і затишно скрізь.

У народі говорили: «Хата без рушників — як родина без дітей.»

Вишитий рушник можна порівняти хіба що з піснею. За давнім українським звичаєм у хатах збиралися майстрині, де вони ткали, вишивали, а під час роботи співали пісні.

   Пісня  : Про рушник

Мати, навчаючи дочку, приказувала:

« Тримай хаточку, як у віночку, І рушничок на кілочку. Тримай відерця всі чистенькі, І водиці повненькі».

- Чим прикрашали своє житло українці? (розписом, витинанками, вишитими рушниками).

- Що прикрашали в хаті рушниками? (ікони, портрети).

- От і в нашій господі гарним рушником прикрашений портрет Тараса Шевченка.

- Але рушники використовували не тільки для убрання. Без рушників не обходилися різні народні обряди. Пригадаймо деякі з них:

- з рушником і хлібом приходили в дім, де народилася дитина;

- з рушником виряджали матері своїх синів в далеку дорогу;

- рушниками перев’язували сватів;

- стелили вишиваний рушник під ноги молодим, перев’язували їм руки, щоб вони все життя були разом;

- хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустрічали дорогих гостей.

- Якими кольорами вишитий рушник? (червоний і чорний).

- Червоний колір – це колір калини, яку завжди шанували на Україні. Чорний колір – колір землі-годувальниці.

Пальчикова гра: Квітка

-Сяє  сонечко привітне,

Квітка з пуп*янки розквітне.

(пучки обох рук зімкнуті,долоньки трішки круглясті)

А тепер візьмемо рушник і подивимось, на яку геометричну фігуру він схожий?

- Так, на прямокутник, так само, як і поле. Коли закінчувалися роботи в полі, жінки й дівчата сідали за полотно і вишивали його візерунками, немов засівали поле. Слова «поле» і «полотно» - навіть схожі за звучанням. Тож рушник – це витвір української, хліборобської душі. У вишивках були геометричні узори – лінії, кола, хрести, ромби, квадрати – які символізували сонце, зорі, землю, воду.

- Що ще вишивали на рушниках? (калину, листочки, колоски, квіти, птахи).

Багато рушників вишиті двома кольорами: червоним і чорним. Червоний — це колір родючої землі, багатства,урочистості. Червоний — колір щастя, добробуту, кохання. Ним найчастіше вишивали дитячий, юнацький, весільний Одяг. Червоними нитками вишивали рушник для весільного обряду, яким користувалися в побуті ще й після весілля.

Вірш

Вишиваю. Вишиваю душу
В хрестики на білім полотні.
Я собі зізнатись чесно мушу,
Що від цього радісно мені.
Радість щедро закладу в узори,
Що виходять із-під рук моїх.
Ласку, доброту й любові море
Заплету поміж узорів тих
Цю роботу подарую дітям.
Пройде час, а потім і життя.
Може, колись серце їм зігріє
Мамине стареньке вишиття. 

А тепер я хочу, діти, на веселу українську гру вас запросити

Гра : Віночок

           

- У народі вважалось, що рушники – це обереги від усього злого, що може зайти в дім, це символ людського щастя. Багато народних прислів’їв є про рушник.

- Рушник на кілочку – хата у віночку.

- Хата без рушників – родина без дітей.

- Де сия вишиття, там злагода й добре життя.

- Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.

- Коли бажали людям щастя, то казали:

«Хай стелиться вам доля рушниками».

Колись в Україні не було такої дівчини, яка б не вміла вишивати. Довгими осінніми та зимовими вечорами, молоді дівчата вишивали рушники, сорочки, хустки. Кожна намагалася вишити на рушнику такий малюнок, щоб він не був схожий на інший. Рушники берегли, їх передавали, як обереги з покоління у покоління. Дивовижні орнаменти рушників, які ви сьогодні бачите, створили руки наших народних майстринь.

- А ми сьогодні спробуємо намалювати рушнички. Кожен із вас придумає власний узор. І ці невеличкі твори стануть окрасою ваших осель. (діти сідають за столи малювати).