Новий підхід до дітей: Що таке реджіо-педагогіка

  

Що таке «реджіо-педагогіка» і як вона може бути корисною батькам при формуванні у дітей навичок навчання і читання, розповідає директор департаменту дитячої літератури видавництва «Ранок» Наталія Коваль.

Більше про історію створення, філософію Reggio Emilia approach, як цей підхід називається у світі, ви зможете почитати на численних сайтах, написавши у пошуковій системі «реджіо-педагогіка». Я ж зупинюся на своїх відчуттях і враженнях, що мене захопило у реджіо.

Концепція «100 мов дитини»

У дітей від народження сотні способів висловлюватися, пізнавати світ і створювати. Завдання дорослого – не відібрати можливості говорити цими різними мовами.

Простий приклад із мого побутового життя. Як звичайно виконуються завдання у зошитах на друкованій основі? Ручкою чи олівцем. А якщо дитина не любить малювати-з’єднувати? Їй просто нецікавий такий спосіб, що робити? Прислухатися до мови дитини. Що я і зробила й виявила, що моїй дитині (на той час) цікаво вирізати і складати. Ми успішно вивчали математику, логіку, вчилися читати через вирізання й складання. Дитині було цікаво під час наших домашніх занять, мені було легко. Разом нам було добре. От і головний принцип –дитина має почуватися комфортно й вільно у способах вираження. Писати ми почали потім, коли до цього прокинувся інтерес. І дитина знову ж сама про це сказала діями, зацікавленням.

Креативність

Виконання звичних дій не так, як це робилося завжди. Справді дуже цікаво щось звичне зробити по-новому. Однозначно ви отримаєте нові відчуття, емоції, а значить – більше для себе візьмете. Бо ми запам’ятовуємо те, що проживаємо.

Знову ж, приклад. Як ви зазвичай читаєте книги з дитиною? Ви сідаєте, розкриваєте книгу, дитина поруч теж сідає, слухає, так? Як часто ви читаєте, а дитина при цьому грається, стрибає, бігає? Чи читали ви коли-небудь, створивши попередньо атмосферу читання: додали в оточення нових предметів, посадили іграшок-слухачів або усіх членів родини у коло, запалили в центрі свічку (світло при цьому вимикати не обов’язково)…

А ще після читання ми створюємо свою розповідь. Це теж придумав мій син, ще у 3 роки, коли ми тільки починали знайомитися з книжками-картинками. Ми знаходили серед іграшок того чи тих, хто, на думку дитини, схожий на героя книги і з ними малюк розказував історію… Це були неймовірні хвилини. Так само ми граємося в книжкові лабіринти. Син обирає дві іграшкові фігурки, завжди вони різні, бо середовище лабіринтів теж різне. Одну бере собі, другу дає мені, і ми змагаємося, хто з фігурок подолає швидше. І теж придумуємо історію. Продовжувати можна багато. Творіть свій простір, змінюйте його. Іноді для цього досить додати одну нову деталь.

Тематичні бібліотеки

Ви одразу подумали про велику книжкову шафу з полицями до стелі? Мова про інше. Як навчити дитину вибирати? Давати їй можливість для вибору. Ось про це і йдеться. Ви добираєте декілька книг – від 3 до 5 – на якусь тему, чи про якогось персонажа, чи з якогось способу виконання (якщо це розвивальні зошити або альбоми), чи з якоїсь активності – тут безліч напрямків. І кладете на столик дитини. Обов’язково малюк на це зверне увагу, розкладе усі книги і вибере ту, яку захоче подивитися чи щось у ній виконати. Ваше завдання – включитися у вибір. Не переконувати, а підтримати, продовжити говорити з дитиною її мовою.

Змінюватися набір може щонеділі, щомісяця. При чому не повністю, з додаванням чогось одного-двох. Зараз прекрасний вибір книг з різною ціною, різних категорій. Зрештою, ви можете навіть самі зробити книгу разом з дитиною. Як вам тут підказати їй про це? Оформіть простір фотографіями дитини, кольоровим папером, ножицями, клеєм, фломастерами, звичайним альбомом для малювання.

Творчий простір

Скажіть дитині «зробимо сьогодні нашу книгу, хочеш, вона буде про тебе?». Якщо дитина відгукнеться, створюйте книгу її пригод. Розклейте фотографії, доберіть підписи, щоб врешті склалася цілісна історія. Оформіть малюнками. Якщо дитина захоче зробити книгу про когось іншого, ідіть у цьому напрямку.

Естетичний простір необхідна складова реджіо. Дитину мають оточувати краса і колір.Якби не було скрутно із житловою площею, знайдіть для дитини її куточок і нехай він буде барвистим, веселим і відкритим для творчості. Там завжди у відкритому доступі мають бути фарби, альбом для малювання, олівці, кольоровий папір, пластилін і будь-які інші творчі інструменти, природні матеріали (сухе листя, квіти, палички, горішки тощо), щоб у дитини була постійна можливість насолоджуватися хвилинами творчості. Творчість розвиває внутрішній світ особистості, дозволяє йому відкритися. Для дитячого гармонійного розвитку це дуже важливо.

Свобода і правила

У реджіо-педагогіці немає сталих розкладів і фіксованого режиму. Спонтанність – один із прийомів організації розвивального навчання. Ми йдемо за цікавістю, готовністю дитини. Правда, для цього педагог має бути «озброєний» арсеналом різної наочності і способів роботи з нею. Як говорять у театральній сфері – до імпровізації потрібно готуватися. Щось схоже і тут. Але ми можемо й підказувати дитині напрямок, даючи як вибір з альтернатив. І оголошувати правила, про які потрібно домовитися. Правила, як ми доходимо спільної думки, як ми виконуємо роботу, як ми спілкуємося у колективі. Добре, якщо ці правила якось намальовані, позначені на видному місці. Коли виникає нове правило, або змінюється старе – обов’язково пояснюємо дитині, чому і для чого.

Дитина від народження талановита і унікальна. Дитина – особистість, що заслуговує на повагу й увагу. Дитина народжується з жагою до пізнання світу. Давайте ж її у цьому любити й підтримувати!

ЧОМУ ДІТЕЙ НЕОБХІДНО ВКЛАДАТИ СПАТИ ДО 21:00? 

Все своє дитинство ми чули від батьків та рідних фразу: «Дев’ята година. Дітям пора спати!»

Поступово звички змінюються, причому не тільки у дорослих, але і у дітей. Якщо раніше о 9 вечора ми вже лежали в ліжку, то сучасну дитину в цей час важко вмовити навіть одягти піжаму.

Дитина повинна лягати спати рано. І не треба ніяких виправдань! Це необхідно тому, що гормон росту починає вироблятися в четвертій стадії сну, тобто приблизно в 00:30 годин, якщо лягти рівно о 21:00. Якщо дитина лягає спати дуже пізно, у неї залишається менше часу на вироблення цього гормону, що серйозно впливає на її ріст.

До того ж, згідно з результатами експериментів в цій області, діти з правильним режимом сну більш сконцентровані на уроках і краще запам’ятовують матеріал. Ще один значний плюс у тому, що діти з режимом мають менший ризик розвитку хвoроби Aльцгeймера в дорослому стані, оскільки, за словами лікарів, є тільки дві речі, які уповільнюють цю хвoробу: сон і фізичні вправи.

Стежити за звичками свого чада – завдання батьків. Ясна річ, що ви працюєте весь день і єдиний час, коли можна відпочити, припадає на вечір. Але не варто забувати, що діти переймають всі звички дорослих, тому в ваших інтересах простежити за режимом дитини. Адже це неодмінно позначиться на її майбутньому, як фізичному, так і псuхічному.

Як же перебудувати звички і навчити дитину лягати спати раніше?

Ситуацію потрібно змінювати докорінно, тобто не тільки переучувати дитину лягати раніше, а всім членам сім’ї слідувати цьому режиму. Адже якщо дитина чує голоси після відбою, бачить світло з-під щілинки дверей, то вона автоматично робить висновок, що ще неостаточний час відходу до сну.

Інше рішення – завести традицію читати дитині перед сном. Так вона буде розуміти: якщо мама або тато читають їй книжку, значить, скоро пора лягати спати.

Важливим фактором, який готує до сну, є тепле нічне освітлення в квартирі. На думку псuхологів, теплий жовтий колір розслабляє і допомагає приготуватися до переходу в світ снів.

Ще одна порада – відключати і прибирати всі свої гаджети на ніч.

Постійно включаючи і перевіряючи свої пристрої посеред ночі, ви показуєте поганий приклад дітям, які можуть повторювати ваші шкідливі звички.

Не варто забувати також про спорт. Діти, які тренуються по вечорах, засинають набагато швидше.

Не нехтуйте цими правилами. Звичка рано лягати в дитинстві дасть добрі плоди в майбутньому: з таких дітей сформуються впевнені, фізично і емоційно здорові дорослі люди.

А якщо раптом ваша дитина запитає, чому це так рано лягати спати, ви маєте круту відповідь – бо не виростеш!

ЩО НЕ ТАК З ДОШКІЛЬНОЮ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ?

ФОТО: kpio.udpu.edu.ua

Кожного разу, коли батьки віддають дитину в дитячий садочок, вони сподіваються, що там їй забезпечать всебічний розвиток відповідно до задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб. Принаймні, так описує дошкільну освіту Закон України «Про дошкільну освіту». Згідно закону держава «забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти та обов’язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку»; «піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей»; «сприяє розвиткові та збереженню мережі закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності».

Чи спроможна держава виконувати свої зобов’язання, передбачені Законом України «Про дошкільну освіту»? Чи здатні заклади дошкільної освіти належним чином виконувати свої функції? Чи зможе дитина бути щасливою і всебічно розвиненою, відвідуючи дошкільні навчальні заклади?

Давайте разом подивимось на цифри дошкільної освіти, які щорічно готує для нас Державний комітет статистики.

На кінець 2017 року в Україні налічувалось 14907 (з них приватних – 189 або 1,26%) закладів дошкільної освіти, протягом останніх трьох років їх кількість залишається приблизно однаковою.  Видатки зведеного бюджету на дошкільну освіту протягом 2015-2017 років коливаються в межах 0,8-0,9% ВВП (в 2017 році 0,9% ВВП – 28.2 млрд грн).

Кількість місць в закладах дошкільної освіти – 1,14 млн., при цьому їх відвідують 1,3 млн. дітей. Завантаженість закладів на кінець 2017 року в містах становить 123%, в сільській місцевості - 86%, без врахування дітей в групах короткотривалого перебування.

Охоплення дітей закладами дошкільної освіти станом на кінець 2017 року: в містах – 66%, в сільській місцевості – 41%.

В закладах дошкільної освіти України працює 317,7 тис. осіб, серед них педагогічний персонал – 140,2 тис. (44,1%), технічний персонал – 177,5 тис. (55,9%). При цьому в приватних дошкільних закладах працює 2,9 тис. осіб, серед них педагогічний персонал – 1.7 тис. (58%), технічний 1.2 тис. (42%).

А тепер спробуємо трішки поміркувати над наведеними цифрами.

Дошкільна освіта в Україні є відверто недофінансованою. 28.2 млрд. грн. на рік - це близько 21.5 тис. грн. на одну дитину на рік, або близько 88.7 тис. грн. на одного працюючого в закладі дошкільної освіти. І це з податками на заробітну плату, комунальними послугами тощо. Про закупівлю нових навчальних матеріалів та засобів розвитку дітей годі й думати. Звісно, є компенсаторні механізми, підтримка місцевих бюджетів, але цього очевидно недостатньо і звідси з’являються додаткові приватні витрати батьків на дитину у вигляді платежів державним дитячим садкам за все, від харчування до навчальних матеріалів.

Завантаженість говорить про те, що Україні додатково потрібні близько 3000 закладів дошкільної освіти. При цьому, при плануванні виділення державного фінансування не враховується заміщення закладів дошкільної освіти, будівлі яких віджили свій строк експлуатації або потребують настільки серйозної реконструкції, що вигідніше будувати нові заклади.

Охоплення закладами дошкільної освіти свідчить, що 34% дітей у містах та 59% у сільській місцевості їх не відвідують, а значить ними займаються батьки. Це не погано, але за більшого охоплення вивільнятиметься частка батьків, які ставатимуть економічно активними і вноситимуть свій вклад в зростання виробництва та економіки.

Соціальний статус вихователя є вкрай низьким, а середній дохід складає близько 5500 грн. на місяць. Очевидно, що недофінансовані, невмотивовані, соціально не захищені, а відтак – нещасливі люди не зможуть виховати щасливих дітей і закласти в них базові цінності в найсприятливішому віці.

Тривожною є структура працівників закладів дошкільної освіти, де кількість педагогічного персоналу значно менше кількості технічного і складає 44%. Слід зауважити, що в приватних дошкільних закладах ситуація протилежна і педагогічний персонал складає 58% від загальної кількості працюючих. Це говорить не тільки про неефективність державного управління, а й свідчить про недосконалість будівельних і санітарних норм, що містять вимоги і рекомендації, базуючись на технологіях минулого століття. Неефективне управління породжує неефективні дошкільні заклади, неоптимізовані процеси, додаткові непотрібні штатні одиниці та процедури.

Приватні заклади дошкільної освіти складають лише 1.26% від загальної кількості, при цьому 40% з них знаходяться в Києві та Київській області. Непропорційно низька частка приватних закладів дошкільної освіти в Україні, попри високий попит на них, говорить про надмірну зарегульованість їх діяльності та високі бар’єри для входу приватним ініціативам. За умов необхідності додаткових 3000 дошкільних закладів і відсутності можливості їх фінансування з державного бюджету, приватна дошкільна освіта може вирішити цю проблему, вивільнити додаткові кошти на державний сектор і створить додаткову конкуренцію, що неодмінно призведе до підвищення якості.

Серйозне занепокоєння викликає гендерний розподіл педагогічних працівників в закладах дошкільної освіти. Так, 98.7% педагогічних працівників в Україні – жінки, а серед 11304 завідувачів – лише 7 чоловіків, серед 4746 вихователів-методистів – 3. При цьому, в закладах дошкільної освіти співвідношення дівчат до хлопчиків складає 9 до 10, тобто 52% вихованців - хлопчики. Відсутність чоловічих рольових моделей на ранньому етапі розвитку дитини може призвести до дисбалансу в вихованні і мати довгострокові наслідки для формування майбутньої гендерної ідентичності. 

Потенційно небезпечним є питання мови виховання в закладах дошкільної освіти. Так, в середньому в Україні 94% закладів використовують виключно українську мову, але в Закарпатській області – 80% (20% – угорська), Чернівецькій – 83% (17% - румунська), Луганській – 69% (31% - російська), Одеській – 71% (29% - російська), Харківській – 81% (19% – російська). За умови перевантаження закладів дошкільної освіти вихованцями та відсутності стратегії щодо будівництва нових закладів, батьки віддають дітей туди, де є місця незважаючи на мову виховання, що створює додаткові проблеми дітям в подальшому навчанні та загрозу державним інтересам у вихованні патріотично налаштованої молоді. Мова зовсім не йде про те, що потрібно закривати іншомовні заклади дошкільної освіти, а про те, що в зазначених областях необхідно будувати нові, ультрасучасні україномовні дитячі садочки для того, щоб навіть іноземці захотіли віддати туди своїх діточок.

То що ж державі робити з дошкільною освітою? Не впевнений, що є універсальні рішення, які б магічно вирішили всі існуючі проблеми, але можна дати декілька конкретних порад:

1. Максимально вирівняти в правах та обов’язках державні, комунальні і приватні заклади дошкільної освіти. Спростити до розумного мінімуму вхідні бар’єри для приватних ініціатив. Як показує статистика завантаження дошкільних закладів, дошкільна освіта - дуже привабливий ринок для приватних інвесторів, потрібно максимально сприяти у ліцензуванні приватних дитячих садочків адже попит на них великий. Прозорі правила ліцензування дозволять приватним ініціативам компенсувати нестачу 3000 закладів дошкільної освіти за декілька років.
2. Збільшити фінансування дошкільної освіти хоча б до рівня 1% ВВП. Це не вирішить всіх проблем, але покращить ситуацію. Варто передбачити фінансування на заміщення старих закладів дошкільної освіти і будівництво нових. Потрібно закласти певний відсоток фінансування виключно на закупівлю нових навчальних матеріалів та обладнання.
3. Підвищити соціальний статус вихователів, запланувавши поетапне збільшення зарплатні і доведення її мінімального розміру хоча б до двох мінімальних зарплат, заклавши кошти на підвищення кваліфікації і стимулювання залучення на роботу вихователями молодих спеціалістів, зокрема чоловіків для поступового вирівняння гендерного балансу.
4. Провести аудит діючих державних і комунальних закладів дошкільної освіти для оптимізації їх технічного обслуговування, що дасть можливість збільшити частку педагогічних працівників і зменшити частку технічних. Підвищити ефективність і прозорість управління дошкільними начальними закладами.

І останнє, перегляд Закону України «Про дошкільну освіту» навів на думку про те, що в тексті закону жодного разу не зустрічаються слова «щастя» або «щасливий», хоча більшість батьків насправді хочуть, щоб їх діти в ранньому віці були просто щасливими…

Тому дуже хотілося б, щоб в керівництві МОН нарешті зрозуміли, що люди – найцінніший капітал, який потрібно плекати і розвивати на всіх етапах, зокрема в дитинстві. А для цього потрібно будувати нові, ультрасучасні, інклюзивні україномовні школи, забезпечувати достойну оплату вихователів для того, щоб там працювали щасливі люди, які виховуватимуть щасливих дітей.

Сергій Бабак

Директор освітніх програм

Український інститут майбутнього